Галицько-Волинське велике князівство. Державно-територіальне утворення із столицею Галичем, що склалося з Галицької і Волинської земель. Засноване 1199 р. Романом Мстиславичем, колишнім волинським князем, який об'єднав Волинське і Галицьке князівства. Про цю подію, відсутню в літописах, дізнаємося з польських хронік, насамперед Кадлубка. Ймовірно, Роман утвердився у Галичі з допомогою польського князя Лешка Білого. Виникло могутнє і багате державне утворення, але воно трималося головним чином на військовій силі й авторитеті Романа. До його смерті 1205 р. не встигли скластися загальнодержавний адміністративний апарат та системи збирання данини й судочинства.
Із загибеллю Романа бунтівне галицьке боярство розпочало криваву феодальну війну, що тривала 40 років. Бояри повстали проти Романової вдови Анни та його малолітніх синів Данила і Василька. Галицько-Волинське князівство розпалося. В його окремих волостях і містах влада перейшла до удільних князів та бояр. У західній частині Волині самостійними князями стали племінники Романа Олександр Всеволодич та його брат Всеволод, у східній — брати Романа у перших Інгвар Ярославич і Мстислав Німий. А в Галицькій землі бояри посадили синів новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, героя «Слова о полку Ігоревім».
Ще дітьми під опікою матері Романовичі розпочали боротьбу за відвоювання батькової спадщини й відновлення Галицько-Волинського великого князівства. Протягом 1209—1228 pp. Данило й Василько поширили свою владу на всю Волинь. Відтак настала черга повернення галицької «полуотчини» Романа. Після смерті 1228 р. іншого боярського ставленика, Мстислава Мстиславича Удатного, Данило впродовж наступного 10-ліття відвойовує Галицьке князівство, здолавши угрів (королевича Андрія) і чернігівських князів Михайла Всеволодича та його сина Ростислава. 1238 р. він відновлює Галицько-Волинське князівство. Але монголо-татарська навала Батия 1241 р. послабила князівську владу й підняла бояр проти Данила та Василька. Лише 1245 р. в битві поблизу галицького м. Ярослава Данило розгромив угорське військо, приведене Ростиславом, і назавжди покінчив з боярським спротивом. Відтоді Галицько-Волинське князівство було міцним державним організмом.
Багато сил і енергії Данило Галицький докладав до об'єднання Південно-Західної Русі, а після встановлення монгольського ярма — до створення антимонгольської коаліції князів. З цією метою він не тільки вступив у союз із владимиро-суздальським князем Андрієм, а й прийняв 1252 р. корону з рук папи, що обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Однак надії Данила не справдились. Роздроблена Русь, князі якої зав'язли у власних справах і ворогували між собою, була нездатною об'єднатися для відсічі монголам. А сподівання на допомогу Заходу виявилися марними. 1258 р. монгольський воєначальник Бурундай звелів Данилові та Василькові зруйнувати укріплення галицьких і волинських міст і скоритися його владі. Це тяжко вразило Данила.
Його смерть 1264 р. призвела до нового, тепер уже остаточного, розпаду Галицько-Волинського великого князівства. На руїнах останнього виникло кілька удільних князівств, найбільшим і найсильнішим з-поміж яких було об'єднане Галицько-Перемишльське на чолі з Даншґовим сином Левом. Ослаблена Галицько-Волинська Русь так і не звелася на ноги і в сер. XIV ст. стала легкою здобиччю польського короля і литовського великого князя.
