Київська Русь — матір східнослов'янських народів. Проблема етнічної та культурної спадщини Давньоруської держави і досі залишається темою досліджень багатьох учених. Вона хвилює широкі кола шанувальників вітчизняної історії. Ще напр. XVIII ст. у працях російських та українських істориків народилося поняття про Русь як колиску українського, російського і білоруського народів. Але з сер. XIX ст. в Росії розгорнулася гостра політична боротьба навколо цієї проблеми. Московський історик монархічного, великодержавного напряму М. Погодін та його однодумці й послідовники твердили, начебто під тиском монголо-татарської навали 1237-—1241 pp. давня людність Київської Русі переселилася до північно-східних областей, забравши з собою й етнокультурну спадщину Давньоруської держави. Росія оголошувалася головною наступницею Київської Русі. В полеміці з великодержавницькими істориками українські вчені автономістичного напряму, головною фігурою серед яких був видатний історик М. Грушевський, доводили, що Київська Русь дала життя головним чином пізнішій Україні і що її спадщина належить передовсім українському народові. Такі крайні думки час від часу висловлюються і в наші дні. їх прихильники, як і 100 років тому, керуються в основному політичними мотивами.

Тим часом історична істина полягає в тому, що Київська Русь дала життя трьом народам. Досі в матеріальній і духовній культурі українців, росіян та білорусів зберігається чимало спільних рис і особливостей, що беруть початок ще в давньоруській добі. Вони виявляються у фольклорі, побуті, звичаях, у самому способі життя.